Анатомия человека

Страница: 5/12

Від внутрішньої поверхні фасцій відходять фасціальні перетинки, які йдуть у глибину поміж сусідніми групами м’язових волокон і прикріплюються до кісток. Таким чином вони відділяють одну групу м’язів від іншої, охоплюючи їх фіброзною або кістково-фіброзною піхвою. Це має функціональне значення, бо піхви утримують м’язи при їх скороченні в певних межах. Крім того фасції мають значення в патології, створюючи опір (бар’єр) поширенню запальних процесів. Фасції бувають різної міцності. Деякі з них слабенькі, тісно зв’язані із зовнішнім перимізієм так, що й розділити їх важко, інші міцні, блискучі, нагадують собою апоневрози. Найбільшого розвитку фасції досягають у людей важкої фізичної праці.

Зв’язки - це місцеві потовщення фасцій у вигляді блискучих фіброзних пучків, косих або поперечних, які перекидаються між кістковими виступами над сухожилками м’язів, що тут проходять з одного відділу кінцівки на другий, наприклад, з гомілки на стопу. Ці зв’язки ніякого відношення не мають до суглоба. Перекидаючись над сухожилками м’язів, вони утворюють для них фіброзні піхви. Піхви утримують сухожилки в певному положенні під час скорочень м’язів, не даючи їм відходити вбік.

Слизові сумки утворюються в місцях, де сухожилки м’язів під час скорочень найбільше труться об тверді сусідні утвори, найчастіше біля місця прикріплення м’яза, між його сухожилком і кісткою. Вони утворюються під впливом постійного тертя через розпушування сполучної тванини, в якій, нарешті, з’являються порожнини з гладенькими стінками і незначною кількістю рідини, подібної до синовії.

Синовіальну піхву сухожилків можна уявити собі як сліпий видовжений циліндричний мішок із сполучної тканини, який охоплює сухожилок з усіх боків двома листками так, що один листок приростає до сухожилка, а другий охоплює його ззовні. Зовнішній листок сполучений з внутрішнім лише на свої кінцях і між ними є щілина, в якій є слизька рідина. Під час рухів сухожилка разом з ним рухається і прирощений до нього внутрішній листок піхви, який треться об зовнішній листок, і це тертя полегшується через наявність слизового мастила між листками.

Блоки - це вкриті хрящем виїмки на кістках, в тих місцях, де через кістку перекидається сухожилок м’яза, який змінює свій напрям. Сухожилок легко рухається по хрящовій поверхні виїмки, не зміщуючись убік.

Сесамоподібні кістки містяться в товщі м’язових сухожилків недалеко від місця їх приєднання. Частина волокон сухожилка приєднується до сесамоподібної кістки, друга частина проходить далі і приєднується до тієї кістки, яку даний м’яз рухає. При цьому змінюється кут, під яким сухожилок приєднується до кістки. Це зумовлює і більш вигідний кут дії м’яза на кістку. Найбільша сесамоподібна кістка - колінна чашечка, трохи менша - горіхоподібна кістка, а також кісточки біля основ перших фаланг великих пальців кисті і стопи.

Рухи тіла здійснюються завдяки розташуванню м’язів і кісток в тілі людини, яка нагадує систему важелів. В зв’язку з цим у м’язі виділяють анатомічний та фізіологічний поперечник - площу перерізу через черевце. Анатомічний переріз - це сума перерізу усіх м’язових волокон, переріз яких проведений перпендикулярно до довгої осі м’яза. Фізіологічний поперечник - сума перерізу усіх м’язових волокон при перерізі перепендикулярному до самих волокон. У прямих м’язів ці поперечникі співпадають. У косих чи перистих м’язів фізіологічний поперечник буде більшим.

Розрізняють абсолютну та відносну силу м’яза. Абсолютна показує максимальну масу вантажу, які м’яз здатний підняти. Відносна - максимальна маса вантажу (піднята даним м’язом) розділена на площу фізіологічного поперечника (чи анатомічного), тобто віднесена до одиниці площі (зрештою до окремого волокна).

Сила м’яза залежить від кількості м’язових волокон в ньому та напрямку їх розташування до осі м’яза. Кожний м’яз складається із нейромоторних одиниць - група м’язових волокон об’єднаних одним аксоном. Така одиниця працює як єдине ціле.

Нервова система.

Головний мозок (encephalon) розташований у мозковому відділі черепа має масу приблизно 1500 г. і складається з: переднього, середнього, проміжного, довгастого, мосту і мозочка. З основи мозку можна бачити (спереду назад) в нюхових борознах лобних часток розташовані нюхові цибулини (до них відходять 15-20 нюхових нервів - 1-а пара черепних нервів), які переходять у нюхові тракти і нюхові трикутники. За ними з обох боків видно передню дирчасту речовину, крізь яку в глибину мозку проходять кровоносні судини. Між названими ділянками розташований зоровий перехрест (продовження зорових нервів - 2-а пара черепних нервів), безпосередньо за перехрестом - сірий горб, який переходить у лійку і далі у гіпофіз, а ззаду від сірого горба - 2 сосцеподібних тіла: ці структури належать гіпоталамусу (проміжний мозок). За ними лежать ніжки мозку (середній мозок) і міст (задній мозок). Між ніжками мозку відкривається міжніжкова ямка, дно якої продирявлене, - задня дирчаста речовина. Розташовані по боках ніжки мозку сполучають міст з півкулями великого мозку. На внутрішній поверхні кожної ніжки мозку біля переднього краю мосту виходить окоруховий нерв (3-я пара), а збоку від ніжки мозку - блоковий нерв (4-а пара черепних нервів). Від мосту назад і латерально розходяться середні ніжки мозочка, які сполучають ці структури. Трійничний нерв (5-а пара) виходить із товщі середньої ніжки мозочка. Назад від мосту розташований довгастий мозок. Між ними медіально виходить відвідний нерв (6-а пара), а латерально - лицьовий (7-а) і присінково-завитковий (8-а пара черепних нервів). По боках від серединної борозни довгастого мозку видні поздовжні потовщення - піраміди, а збоку від кожної із них - оливи. Із позадоливної борозни довгастого мозку виходять послідовно язикоглотковий (9-а), блукаючий (10-а) і додатковий (11-а), а із борозни між пірамідою і оливою - під'язиковий (12-а пара черепних нервів).

Півкулі головного мозку віддалені одна від одної поздовжньою щілиною великого мозку, у глибині якої залягає мозолисте тіло, яке сполучає півкулі. Поперечна щілина великого мозку відділяє потиличні частки півкуль від мозочка. Назад і вниз від потиличних часток розташовані мозочок і довгастий мозок, який переходить у спинний.

Головний мозок поділяють на 3 основних відділи: мозковий стовбур, мозочок і кінцевий мозок (півкулі). Перший - філогенетично найдавніша частина головного мозку включає довгастий мозок, міст, середній і проміжний мозок. Саме звідси виходять черепні нерви.

Найрозвиненіша, велика і функціонально значима частина мозку – це півкулі головного мозку. Відділи півкуль утворюють плащ, наймолодші у філогенетичному відношенні структури.

Півкулі головного мозку діляться на частки: центральна (Роландова) борозна відділяє лобну частку від тім'яної, латеральна (Сільвієва) борозна відділяє від тім'яної і лобної скроневу частку. Тім'яно-потилична борозна розділяє тім'яну і потиличну частки. Дрібніші борозни поділяють частки на звивини.

На медіальній і нижній поверхнях півкуль головного мозку ряд утворів відносяться до лімбічної системи: нюхова цибулина, нюховий тракт, нюховий трикутник, передня дирчаста речовина, гіпокамп, поясна звивина, гачок.

Кора великих півкуль утворена сірою речовиною, яка лежить по периферії. Товщина кори у різних ділянках коливається від 1,3 до 5 мм. В.О. Бец виявив, що будова і взаємне розташування нейроцитів неоднакове у різних ділянках кори, що визначає нейроцитоархітектоніку кори. Клітини більш менш однакової структури розташовуються у вигляді шарів (пластинок). Їх налічується 6. Товщина шару, характер границь, розміри клітин, їх кількість варіюють у різних відділах мозку.

Зовні розташований 1-й - молекулярний - шар, в ньому залягають дрібні мультиполярні асоціативні нейроцити і багато волокон - відростків нейроцитів нижчих шарів.

2-й шар - зовнішній зернистий - утворений багатьма дрібними мультиполярними нейроцитами.

3-й - найширший шар - пірамідний - містить нейронцити пірамідної форми, тіла яких збільшуються зверху вниз.

4-й шар - внутрішній зернистий - утворений дрібними нейроцитами

зірчастої форми.

5-й шар - внутрішній пірамідний - (найбільше розвинений у прецентральній звивині <моторна зона кори>) утворений пірамідними клітинами (клітини Беца, до 125 мкм).

6-й шар - поліморфний - утворений нейронами різної форми і розмірів.

Деякі автори виділяють і 7-й шар - аморфний.

У кожному шарі окрім нервових клітин розташовані нервові волокна.

Будова і щільність їх залягання неоднакові у різних відділах кори. Особливості розташування волокон у корі вивчає міелоархітектоніка. Всю кору прийнято поділяти на поля (за Бродманом їх виділяють 52).

В корі великих півкуль мозку відбувається аналіз усіх подразнень, які надходять із навколишнього світу та внутрішнього середовища організму. Найбільша кількість аферентних імпульсів надходить через ядра таламуса до клітин 3-го і 4-го шарів кори. В корі розташовуються центри регуляції виконання окремих функцій. Кора - це кінцева ланка аналізаторів (Павлов). В процесі еволюції відбувається локалізація функцій у корі. Звичайно у корі кожний аналізатор представлений ядром і розсіяними елементами. Ядро - це ділянка розташування найбільшої кількості нейроцитів кори, у якій точно проектуються всі структури периферичного рецептора. Розсіяні елементи розташовані поблизу ядра і на різних відстанях від нього. Якщо ядра здійснюють вищий аналіз і синтез, то у розсіяних елементах - більш простий. Розсіяні елементи різних аналізаторів можуть перекриватися.

Реферат опубликован: 4/04/2005 (45052 прочтено)