Ознаки плода

Страница: 2/4

distantia cristarum — відстань між найвідцаленішими точка­ми гребенів клубових кісток (28—29 см); distantia trochanterica — відстань між великими вертелами стегнових кісток (ЗО—31 см;). Зовнішня кон'югата (conjugata externa) — відстань між верхнім кутом попереково-крижового ромба і верхнім краєм лобкового зчленування (20—21 см; мал. 17). Для вимірювання зовнішньої кон'югати жінка повинна лягти на бік, спиною до того, хто її об­стежує, нижню ногу зігнути в колінному і тазостегновому суглобах, а верхню — випростати. Щоб встановити розмір істинної кон'югати (прямий розмір входу в малий таз), слід від значення зовнішньої кон'югати відняти 9 см (тов­щина кісток і тканин).

Щоб визначити товщину кісток таза, сантиметровою стрічкою вимірюють окружність променевозап'ясткового суглоба вагітної (індекс Соловйова). Середня величина його становить 14—15 см.

Вимірявши розміри таза, визначають висоту стояння дна матки і окружність живота. Дослідження виконують, коли вагітна лежить на спині, випроставши ноги. Окруж­ність живота вимірюють сантиметровою стрічкою на рівні пупка. При до­ношеній вагітності і нор­мальних розмірах плода вона дорівнює 95— 100 см. Щоб визначити висоту стояння дна матки, кінець сантиметрової стрічки притискують до середини верхнього краю лобка, а другою рукою натягують стрічку по поверхні живо­та до дна матки. За нормою ця величина становить 35— 36 см. Одержані дані дають змогу зробити висновок про строк вагітності і передбачувану масу плода.

При зовнішньому обстеженні вагітних і роділь визна­чають розташування плода в матці. Для цього потрібні дані про членорозташування плода, його положення, вид позиції і передлежання.

Членорозташування плода — це відношення його кінцівок і голівки до тулуба при нормальному членорозташуванні тулуб дещо зігнутий, голівка нахилена до грудної клітки, кінцівки притиснуті до тулуба. Положення плода — відношення його поздовжньої осі до поздовжньої осі матки. Розрізняють (найчастіше) поздовжнє, поперечне і коее положення плода.

Позиція плода — це відношення його спинки до лівого (І позиція) або правого (II позиція) боку стінки матки.

Вид позиції — відношення спинки плода до передньої (передній вид) або задньої (задній вид) стінки матки.

Передлежання — відношення великої частини плода (голівка або тазовий кінець) до входу в малий таз. При


поздовжньому положенні плода визначають головне (96— 96,5 % випадків) передлежання, коли до входу в малий таз обернена голівка, і тазове, при якому до входу в малий таз обернений тазовий кінець плода.

Щоб визначити положення плода, його передлежачу частину, вдаються до послідовного застосування 4 прийомів зовнішнього акушерського дослідження.

Перший прийом. За цим прийомом (мал. 19) встановлюють висоту стояння дна матки, визначають, яка частина плода знаходиться біля дна матки, а також строк вагітності. З цією метою долоні обох рук розташовують у ділянці дна матки, щільно охоплюючи її, і, обережно натискуючи на дно, встановлюють висоту стояння дна матки і яка частина плода визначається в ній.

Другий прийом. За цим прийомом (мал. 20) визначають положення плода, позицію та її вид. Обидві руки розміщують на бічних поверхнях матки на рівні пупка. Обережно натискують долонями і пальцями обох рук (по­чергово) на бічні стінки матки. При поздовжньому положен­ні плода з одного боку промацується більш щільна і гладень­ка частина (спинка), з протилежної — дрібні частини пло­да. За розташуванням спинки і її відношенням до стінки матки визначають позицію та її вид.


Третій прийом. За цим прийомом (мал. 21) визначають передлежачу частину плода і її відношення щодо входу в малий таз. З цією метою однією рукою (най­частіше правою) захоплюють передлежачу частину вище лобка. Голівка промацується як щільна й округла частина, що має виразні контури. При тазовому передлежанні про­мацується велика м'якувата частина, що не має чітких кон­турів, круглої форми. При високорозташованій голівці визначають чітке «балотування», чого немає при тазовому передлежанні.

Четвертий прийом. Цей прийом (мал. 22) є доповненням третього прийому, він дає змогу визначити не тільки характер передлежачої частини, а й рівень її стояння щодо площини входу в малий таз. Методика його вико­нання полягає в тому, що той, хто виконує дослідження, стає обличчям до ніг вагітної, долоні обох рук розміщує на нижньому сегменті матки, за консистенцією уточнює передлежачу частину. Витягнутими пальцями, ковзаючи по передлежачій частині у напрямі до порожнини таза, визна­чають висоту її стояння. Голівка може бути притиснута до входу в малий таз, розташовуватися малим або ве­ликим сегментом у вході в малий таз або не визначатися взагалі (голівка в малому тазі).


Мал. 21. Зовнішнє обстеження вагітної. Третій прийом


Мал. 22. Зовнішнє обстеження вагітної. Четвертий прийом


Мал. 23. Акушерський стетоскоп і газомір

Установивши положення плода, визначають його стан вислуховуванням (аускультацією) серцевих тонів плода за допомогою акушерського стетоскопа. Серцебиття плода можна прослуховувати, починаючи з другої половини ва­гітності. Наприкінці її серцебиття найвиразніше прослухо-вується з боку спинки плода (мал. 23). Окрім частоти серцевих скорочень (за нормою 120—160 за 1 хв) необхід­но визначити їх ритм і звучність тонів.

Під час пологів у міру просування голівки серцебиття плода виразніше прослуховується ближче до лобка, майже по середній лінії живота.

У сумнівних випадках характер серцевої діяльності можна визначити за допомогою ультразвукового дослід­ження або кардіотокографії — зовнішньої або внутрішньої (під час пологів).

Завершальним етапом зовнішнього огляду й обстеження є внутрішнє акушерське дослідження. Його здійснюють на гінекологічному кріслі або на рахманівському ліжку (під час пологів) і обов'язково в рукавичках (мал. 24).

У ранні строки вагітність діагностують на підставі форми, величини і консистенції матки. У другій половиш вагітності і наприкінці її піхвове дослідження здійснюють лише в тих жінок, які прийшли до консультації вперше. В усіх випадках піхвове дослідження закінчують визначен­ням стану крижової западини, кісток таза (чи немає екзо­стозів), а також встановлюють розмір діагональної кон'юга-ти. Діагональна кон'югата — це відстань від нижнього краю лобкового зчленування до мису (промонторіуму). За нор­мою вона дорівнює 13 см (мал. 25). На основі величини діагональної кон'югата відніманням 1,5—2 см визначають величину істинної кон'югати (прямий розмір входу в малий таз). ,3


У більш пізні строки при надходженні вагітної до ста-ціонара внутрішнім акушерським дослідженням визначають стан біологічної готовності жінки до пологів: розташування шийки матки (шийка центрована), її довжину (зменшення на 1,5—2 см), консистенцію (м'яка), прохідність каналу шийки матки (проходить вказівний палець), стан внутріш­нього зіва. Крім того, через склепіння уточнюють перед-лежачу частину та її розташування щодо входу в малий таз. Під час пологів визначають стан м'яких родових шляхів, ступінь розкриття маткового зіва, стан плідного міхура під час перейм і після закінчення їх, характер перед-лежачої частини та її відношення до площин малого таза, розташування стрілоподібного шва, а також малого тім'ячка щодо площини входу в малий таз.

Наприкінці дослідження вимірюють діагональну кон'ю-гату. У роділь внутрішнє акушерське дослідження ви­конують, коли вони прибувають до родопомічних закладів, а далі — за показаннями.

Щоб запобігти інфікуванню родових шляхів і піхви, в пізні строки вагітності внутрішнє акушерське дослідження здійснюють, ретельно додержуючи всіх правил асептики й антисептики (попередня обробка зовнішніх статевих органів йодонатом або 0,5 % розчином хлоргексидину біглюко-нату, обов'язково в рукавичках).

/ ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ /

Діагностуючи вагітність, потрібно застосовувати сучасні методи дослідження. В усіх випадках, коли жінка звертається до жіночої консультації, виникають такі запи­тання: 1) чи є вагітність; 2) який її строк; 3) чи правиль­ний перебіг вагітності і як вона розвивається. До того ж в акушерській практиці часом трапляються ситуації, коли потрібно діагностувати вагітність на ранніх стадіях — для проведення диференціальної діагностики між позаматковою вагітністю і пухлиною придатків; перед виконанням опе­рації штучного переривання вагітності методом вакуум-аспірації в амбулаторних умовах у разі затримання мен­струації не більш як на 20 діб тощо. Останнім часом велику увагу приділяють сучасній діагностиці пренатальної пато­логії плода. Нерідко виникає потреба в додаткових методах дослідження і в породіль.

Сучасні методи діагностики поділяють на біологічні, імунологічні, ехографічні (ультразвукова діагностика) та ін. Біологічні й імунологічні методи грунтуються на визна-

95


ченні в сечі жінки хоріального гонадотропіну (гормона, секретованого хоріоном). Екскреція хоріального гонадотро­піну зростає в міру розвитку вагітності, досягаючи макси­муму в організмі на 9—1,0-му тижні вагітності.

Реферат опубликован: 1/06/2005 (14211 прочтено)